п. 1.4. Основні елементи і конструктивні схеми будівель (продовження)

 Основні несучі елементи (фундаменти, стіни і т. п.) в сукупності утворюють несучий остов будівлі, який приймає всі навантаження, що впливають на будівлю, і передає їх на підгрунтя, а також забезпечує просторову незмінність (жорсткість) і стійкість будівлі.

За конструктивною схемою несучого кістяка будівлі поділяються на безкаркасні, каркасні та з неповним каркасом. У безкаркасних будівлях основними вертикальними несучими елементами є стіни, в каркасних - окремі опори (колони, стовпи), у будинках з неповним каркасом - і стіни, і окремі опори.

Житлові та громадські будинки, зазвичай, будують з цегли, каменів і з великорозмірних елементів: великоблочні, великопанельні та об'ємноблокові.

Каркасні будинки споруджують, як правило, суспільні й адміністративні. В останні роки будують також і каркасні багатоповерхові житлові будинки. У будинках з повним каркасом несучий кістяк складається з колон і ригелів, виконуваних у вигляді балок для опору конструкцій перекриттів. Скріплені між собою колони й ригелі утворюють несучі рами, що приймають вертикальні й горизонтальні навантаження будинку. У будинках цього типу, зовнішні стіни бувають начіпними або самонесучими. Начіпні ненесучі стіни у вигляді начіпних панелей прикріплюють до зовнішніх колон каркаса. Самонесучі зовнішні стіни опираються безпосередньо на фундаменти або на фундаментні балки, установлювані по стовпчастих фундаментах. Самонесучі стіни прикріплюються до колон каркаса.

У будинках з неповним каркасом зовнішні стіни роблять несучими, а колони розташовують лише по внутрішніх осях будинку. При цьому ригелі укладають між колонами, а іноді й між колонами й зовнішніми стінами. Такий конструктивний тип будинку (рис. 1.4.1, б) у сучасному будівництві має обмежене застосування.

 

Рис. 1.4.1. Конструктивні схеми будинків: а - з повним каркасом, б - з неповним каркасом; 1 - колони, 2 - ригелі, 3 - панелі перекриттів, 4 - несучі зовнішні стіни

 

Будинок будь-якого типу повинен бути не тільки досить міцним, не руйнуватися від дії вертикальних навантажень, але й не перекидатися при дії горизонтальних навантажень, і мати просторову твердість, тобто здатність як у цілому, так в окремих його частинах зберігати первісну форму при дії прикладених сил.

Просторова твердість безкаркасних будинків забезпечується несучими зовнішніми й внутрішніми поперечними стінами, у тому числі стінами сходових кліток, пов'язаними із зовнішніми поздовжніми стінами, а також міжповерховими перекриттями, що зв'язують стіни й поділяють їх по висоті будинку на окремі яруси.

 

Просторова твердість каркасних будинків (рис. 1.4.2) забезпечується: 

а) спільною роботою колон, зв'язаних між собою ригелями й перекриттями й утворюючих геометрично незмінну систему; 

б) установкою між колонами стінок твердості або сталевих вертикальних зв'язків; 

в) сполученням стін сходових кліток з конструкціями каркаса; 

г) укладанням у міжповерхових перекриттях (між колонами) панелей розпірок. 

 


Рис. 1.4.2. Елементи, що забезпечують просторову твердість каркасних будинків: 1 - стінки твердості, 2 - ригелі, 3 - панелі та розпірки, 4 - колони

 

Об'ємно-блокові будинки зводять із великогабаритних елементів - об'ємних блоків, які являють собою готову частину будинку, наприклад, кімнату, розміри об'ємних блоків залежать від схеми розрізу будинку на блоки-кімнати. Такі будинки мають дві конструктивні схеми: блокову й блочно-панельну. Блокові будинки зводять тільки з об'ємних блоків, установлюваних впритул один до одного. У блочно-панельних будинках - об'ємні блоки встановлюють на відстані один від іншого так, що між ними утворюється кімната, яку перекривають панелями. Крім того, застосовують блочно-панельні конструкції, які складаються з об'ємних блоків, що не мають фасадної частини (зовнішні стіни). Стінові панелі начіпні, їх монтують слідом за установкою об'ємних блоків будинку.